Болівару більше двох не знести

|20090928|від Макса| Подвійні стандарти ірландської іміграційної системи - це те, що спадає на думку сьогодні при перегляді висвітлення в місцевих газетах прибуття двох міжнародних вигнанців до Ірландії. Про це пишуть і Independent, і Examiner, і Sunday Business Post, але сама цікава стаття в Irish Times. В двох словах, мова йдеться про двох узбекських в'язнів Гуантанамо, яким Ірландія дала притулок. Позавчора, схоже, вони прибули в Дублін. Відразу виникає питання - а чому не в Шеннон, де зупиняються більшість американських спеціальних рейсів? Мабуть тому, що Шеннон більше підходить для таємних речей, а тут потрібна була реклама.

Irish Times повідомляють, що одного в'язня звати Ойбек Джаббаров, а іншого Шахрух Хамідува. Шахрух Хамідува - скоріше за все Шахрух Хамідов, але, також є шанс, що це Алішер Хамідулла. Виходячи з ірландської версії написання його прізвища, точно сказати важко. Можливо навіть, що його справді звати Шахрух Хамідува, але таке ім'я не фігурує ні в яких Інтернет джерелах. Також Irish Times стверджують, що обом преселенцям нададуть якогось особливого статуса, який дасть право на легальне перебування й роботу в Ірландії, як і на легальне пересування Європою. В Узбекистан же, схоже, їм можна буде попасти лише нелегально, але, зважаючи на те, що хлопці перенесли останнім часом, наврядчи вони на це підуть. Або навпаки - таки підуть. Ці всі блага, певно, як сказав Міністр Юстиції Ірландії Дермот Ахерн, через те що Ірландія - гостинна країна.

Ось так, одним помахом руки Міністра і дозвіл на перебування й роботу в Ірландії, і вільне пересування в межах ЄС. Просто того, що Ірландія "гостинна країна".

Тобто, ніхто нічого проти цих узбеків не має, і цілком ймовірно їх просто підставили. Американцям край необхідні "вороги нації", це всім відомо. В більшості випадків, ці вороги виявляються (випадковими чи невипадковими) козлами відпущення, але для звеличення нації це несуттєво - головне, щоб люди вірили, що навколо повно ворогів з якими необхідно боротися.

Ця американська "боротьба за демократію у всьому світі" всім давно відома, "ірландська гостинність", схоже, скоро також буде відомою саме в такій формі - в лапках.

Такий широкий жест може справити враження лише на тих, хто всередині цієї самої Ірландії не жив. Не жив як іноземець, варто додати. Приїхати як турист, і залишитися як (більш-менш) постійний мешканець - це зовсім різні речі. Мабуть не лише в Ірландії, куди правду діти, але ж ніхто і не хизується своєю гостинністю так як тут. Так от, тих, хто тут трохи пожив, може здивувати така гостинність ірландського уряду. На цей раз - без лапок.

Не інакше, як хочуть показати світу, зокрема - США, які ми добрі. Як свято ірландці вірять в Америку можна взнати лише поживши тут, але, загалом, це досить відомий факт. Інколи навіть складається враження, що славнозвісна Американська мрія народжувалася на Смарагдовому острові. Не набагато менш відома й ірландська доброта. Може через те що ледащі, заможні чи безтурботні, а може й справді не бажають нікому зла, однозначно дати відповідь на це важко. Але вони явної капості іншому, ніби то, робити не хочуть, принаймні тоді, коли для цього треба затратити зусилля, більші ніж на добру справу.

Реклама, рекламою, але ж треба ж і міру знати. Тут люди роками працюють, інколи в не самих кращих умовах, а поблажок, навіть близьких за калібром до оголошених для узбеків, їм не те що не дають, останнім часом навіть не обіцяють. Але ж обіцяли, як обіцяли, коли кликали іноземців на підйом місцевої економіки. А тепер - катма. От вам і обіцянки, от вам і місцеві закони гостинності.

Місцеві іміграційні закони - то взагалі окрема тема. За великим рахунком - їх просто нема. Дивно, політика - є, а законів - нема. Можливо саме тому й нема, що іміграційна політика залежить від економічної ситуації і змінюється досить часто, а переробляти постійно відповідні закони - облом. А як же це все вирішується на місцях? Місцевими чинушами по вказівках уряду на підставі поточної іміграціиної політики. Причому вказівки ці часто не афішуються і тому є скоріше неофіційними, ніж офіційними. Тобто іміграційний бюрократ зробить або так як йому скажуть зверху (навіть якщо неофіційно й всупереч існуючим правилам), або так як легше (навіть якщо всупереч усьому, включаючи здоровий глузд). Варто зауважити, що інколи, мабуть ідучи другим шляхом (ледощів), результат виявляється позитивним для імігранта, але таких прецедентів стає все менше й менше. Не того, що ірландці стали менш ледачими, а швидше за все через те, що вони стали менш терплячими до іноземців.

І тут на фоні цього такий жест. Ну як не порадіти за бідних узбеків. Їм, без будь-яких сумнівів, було непереливки в Гуантанамо. Заслужено чи ні вони туди попали - невідомо, але ж як пощастило потім. Молодці! Знову ж таки, майже немає сумнівів, що скористатися своїм шансом вони зможуть з толком. Можливо, навіть, пересидівши певний час на шиї ірландської соціальної системи, вони не лише скористаються можливістю безперешкодно помандрувати Європою, а й переберуться кудись на постійне помешкання. Й правильно зроблять, до речі. Економіка Ірландії останнім часом, м'яко кажучи, не дуже, тож соціальні виплати, навіть на таких високопрофільних приймаків, напевно будуть невпинно скорочуватися. Та й клімат тут не дуже домашній, в Гуантанамо, мабуть, й то більш відчувалося по-узбекському.

Тож успіхів двом новим ірландцям узбекського походження (щойно промайнула думка, що може прийняти два імігранти - це максимум на що здатна ірландська міграційна система зараз?) і співчуття тим, хто не заслужив на подібне відношення за 3/5/7 років (починаючи з 8-ми років, таки можна розраховувати на певні поблажки) відданої служби ірландській державі і податковій службі. Dum spiro spero.
Чим відрізняється Ірландія від Ісландії

|20090315|від Макса| Однією буквою і шістьма місяцями, як жартують останнім часом в Європі. Чи може й не жартують, хто його знає. Ну з буквою - зрозуміло, а шість місяців при чому? При тому, що восени минулого року в Ісландії був фінансовий крах, і Ірландія ризикує чимось подібним. Чи навіть гіршим. Моторошно трохи стає коли подумаєш, що 6 місяців минає в березні...

Ісландія - маленький острівець, про який мало хто взагалі знав до того, як країна потрапила на перші шпальти всіх газет через цю кризу. Ірландія - теж острів, але трохи побільший. Та й відома вона набагато більше, хоча б через свої славно (чи горе)-звісні паби.

Схожість у Ірландії й Ісландії ще й у тому, що вони на самому заході Європи й, мабуть саме через це, капіталізм у них самий дикий (ну а як же інакше на дикому заході??). Дикий, мається на увазі, надто вільний, нерегульований. Що відсутність належного регулювання стимулювала, так це борги. Тобто, як їх брати. Як їх віддавати, здається, нікого не турбувало. Коли все було відносно добре з наповненим бюджетом і доступним кредитом, на це ще можна було закривати очі, та коли бюджет раптово опустів а кредит так само зненацька став недоступним, всі згадали про борги. А віддавати їх виявилося нічим.

Як у піраміді МЛМ, всі не можуть одночасно мати гроші. Хтось, звичайно ж, нажився добряче. Не знаю, як в Ісландії, а в Ірландії таких героїв кожен день в газетах згадують не злим, тихим словом. Декому з них, мабуть, стає соромно, і вони, після тривалих нагадувань, все-таки йдуть у відставку. Але гроші, звичайно ж, ніхто не віддає. Ще б пак, вони ніяких законів, ніби то, не порушували й грали за правилами, офіційно встановленими урядами цих країн. Тож з одного боку, вони ніби й герої, бо вийшли переможцями з гри з надзвичайно високими ставками, де як і правила, так і ставки, були одобрені й заохочувалися на державному рівні.

Підприємницька діяльність, в решті решт, стержень капіталізму і все що явно не забороняється - дозволено. Тож - вони молодці. Але коли їхні фокуси, якими б вправними й легальними вони не видавалися спочатку, призвели до краху всієї державної фінансової системи, то може й не такі вже вони й молодці? Чи може то держава не молодець, раз дозволила купці кмітливих підприємців зі зв'язками себе поставити на коліна? Зрозуміло, що без блату тут не обійшлося і певні чинуші добряче погріли лапу. Попереднього прем'єра, до речі, кілька років по судах тягали, поки йому совість не підказала піти у відставку.

Але, з іншого боку, всю державу звинувачувати в корупції важко. Вірю, є в Ісландії і чесні люди, які не отримали ніякої незадекларованої вигоди від буму і які не передбачали швидкого його закінчення. Мабуть і в Ірландії такі є, хоча тут віриться трохи важче. Але точно не в політиці, принаймні, не в керуючій партії. Ісландці, таки, порядніші, їхній уряд пішов у відставку, а тут на таке розраховувати не доводиться. До загальних виборів ще кілька років і, наврядчи, у місцевих політиків вистачить сміливості відірвати себе від кормушки достроково. А от псувати стосунки з електоратом - запроста.

Латати бюджет кмітливих підприємців зі зв'язками не примусиш, бо вони ж кмітливі, та до того ж і з зв'язками. А хто не дуже кмітливий чи без значних зв'язків - ті нікуди не дінуться. Тож як би уряд не піднімав податки, все одно будемо платити. Якщо зарплати так уріжуть, що не вистатчить на податки, будемо брати в кредит. А що, може поголовне влізання в борг спонукає новий бум?
Безтурботний смуток

|20081008|від Макса| Жити, загалом, в Ірландії можна. Але не всім, чи, принаймні, не довго. Саме цікаве те, що для здорового тіла ірландський клімат є, ймовірно, одним з самих сприятливих. А от постулат Anima sana in corpore sano тут, на жаль не працює, хоча Asics і є тут досить популярним брендом. Помірні, прохолодні умови ніби консервують організм і не дозволяють йому швидко зношуватися. Цілий рік температура тут залишається більш-менш однаковою з середніми показниками близько +5C взимку і +15C влітку, хоча, за великим рахунком, ні справжньої зими, ні справжнього літа на Смарагдовому Острові нема. Тож фізично, за одним маленьким виключенням, місцеві мешканці не страждають. І, наприклад, ті ж простуди тут обходять боком не лише тих, хто тут виріс, а навіть відвідувачів, які вже трохи акліматизувалися.

А вище згаданим виключенням є астма, за кількістю захворювань якою Ірландія поступається лише Великобританії, Австралії та Новій Зеландії. Окрім того, що всі ці країни англомовні (що важко пов'язати з причиною захворювання), єдине, що їх ще об'єднує є їхнє острівне розташування. Тож підвищена вологість може допомогти забути про нежить, але, в той же час, може призвести до більш серйозних наслідків. І, можливо, астма не є самим неприємним з них.

Набагато страшнішим є те, що все їх фізичне фізичне здоров'я не спроможне вберегти місцевих мешканців від ментальних негараздів. Іншими словами, тут панує депресія. Не всепоглинаюча, не постійна, але досить розповсюджена й заразна. І саме це розбиває вдрузки вищенаведене твердження про здоровий дух в здоровому тілі.

Тіла тут, справді, на заздрість здорові, інколи, навіть, занадто (в буквальному розумінні). А в голові - смуток Дається взнаки відсутність сонця.

Тому основна відповідь на запитання "Як справи?" тут - Not too bad (Не надто погано). Логіка підказує, що щасливі люди не чинять так. Тож щось тут не так. Або з логікою, або з щастям. Ну а любов ірландців до пива й пивних закладів - невже це нормальна поведінка людей, засліплених надлишком щастя? Хоча, варто визнати, бачити ірландські паби в різних куточках світу приємно. Саме бачити, а не відвідувати. До речі, в Європі, як, мабуть, і в цілому світі, не знайдеться більш-менш солідного населеного пункту без ірландського пабу. Не англійського чи шотландського, а саме ірландського. Навіть в Борисполі, останнє що бачиш на Україні перед посадкою - ірландський паб. Рівень самогубств, до речі, в Ірландії також досить високий.

Те ж, що ірландці часто подаються як веселі й безтурботні люди, може бути правдою. Безтурботність - це 100% справжнє. А чого перейматися, коли єдине, що гарантовано буде як не завтра, то на протязі кількох наступних днів - це захмарене небо й дощ. Цього все одно не змінити, тож краже подумать про щось гарне, а якщо погода цьому не дуже сприяє, то приятелі й кухоль пива в пабі точно мають допомогти. Після таких міркувань і настрій піднімається, і зовнішній вигляд набуває веселості й привітності.

І якщо в Ірландії багато посміхнених людей, то це, здебільшого, вказує на потужну присутність пивного фактора в їхніх найближчих планах. П'яницями в слов'янському розумінні, до речі, ірландці не є і ні по рівчаках вони не валяються, ні кулаками сильно не махають. Пиво, як не крути, не горілка.